• Ел. пошта: trauma.ua@gmail.com
workimg

НАЗАЛЬНИЙ ПОЛІПОЗ


НАЗАЛЬНИЙ ПОЛІПОЗ: СУЧАСНІ АСПЕКТИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Поліпи є найчастішими утворами, які виявляють у носі. Назва «поліпоз носа» походить від грецьких слів poly pous, що означає «багато ніжок», за іншою версією – «багато подушечок». Поліп – це набрякла слизова оболонка, яка формує відросток на ніжці.

Людство здавна страждає на цю недугу. Перші операції по видаленню поліпів з носа описані ще в Давньому Єгипті. Розуміючи важливість носового дихання для організму, лікарі Давньої Греції і Риму, середньовічної Європи застосовували виключно хірургічне лікування назального поліпозу. Спостерігаючи чисельні рецидиви і намагаючись запобігти повторним оперативним втручанням, медики минулого часто бували занадто радикальними в своїх діях, а їх маніпуляції – надто жорстокими і болючими. Так, всесвітньо відомий хірург М.І.Пирогов у пацієнтів із поліпами видаляв не тільки поліпозно змінену тканину, але й всі структури носової порожнини, перетворюючи її на нежиттєздатний тунель. На сьогодні такий радикалізм при банальному поліпозі можна сміливо вважати медичним злочином.

Відсутність адекватної анестезії робила операцію з видалення поліпів болючою і вкрай неприємною для хворого. Так, німецький композитор Йозеф Гайдн, що страждав на назальний поліпоз, так натерпівся під час операції з видалення поліпів, котру йому проводив імператорський хірург, що з повторної операції з приводу рецидиву хвороби він просто втік і страждав від утрудненого носового дихання і головного болю до кінця свого життя.

За тисячоліття розвитку медицини кардинально змінилися не тільки принципи і техніки виконання операцій з усунення поліпів, змінилося розуміння самої природи їх утворення. Медики усвідомили, що носові поліпи – це однакові прояви різних захворювань і синдромокомплексів. Саме тому, в частині хворих рецидиву поліпів практично ніколи не буває, в той час як в інших поліпи з’являються одразу після їх чергового видалення. Саме глибоке вивчення причини виникнення носових поліпів надало можливість не тільки удосконалювати хірургічну техніку, але й розробити схеми консервативного лікування, котрі часто нічим не поступаються операції, а іноді й перевищують її за своєю ефективністю.

Поліпи носа часто є проявом системних захворювань. Вони часто співіснують з іншими хворобами, які призводять до формування поліпів унаслідок порушень рухомості війок, застою слизу та/або збільшення його густини.

Поліпи асоціюються з захворюваннями, для яких характерне хронічне запалення в порожнині носа.  Певні генетичні захворювання (муковісцидоз, синдром Янга, синдром Картагенера) рідко є причиною утворення поліпів у дорослих, але дуже часто в дітей.

В будь-якому випадку назальний поліпоз – це хронічний запальний процес, в реалізації котрого буреть участь чисельні біологічно активні речовини і клітини, в тому числі клітини білої крові. І якщо переважають нейтрофіли, такий поліпоз вражає переважно «великі» синуси (гайморову, лобну пазуху), перебігає доброякісно і дуже рідно рецидивує. При переважанні еозинофілів розвивається запальний процес, який дуже нагадує запалення в нижніх дихальних шляхах при бронхіальній астмі. Це дало можливість науковцям стверджувати, що поліпоз – це «астма в носі». Такий варіант поліпозу дуже швидко рецидивує, проте добре піддається консервативному лікуванню.

Приблизно 7-42% астматиків страдають також на поліпи в носі. А у хворих з астмою та хронічним синуситом поліпи носа трапляються в понад 90% хворих. Астма розвивається першою приблизно в 69% пацієнтів, які мають і астму, і поліпоз носа, а поліпоз носа розвивається пізніше від астми на 9–13 років. У 10% пацієнтів астма та поліпоз носа розвиваються одночасно, а в решти пацієнтів поліпи розвиваються спочатку, а астма пізніше (на 2–12 років). Пізній початок астми асоціюється з розвитком поліпів носа в 10–15%.

Астму виявляють приблизно у третини дорослих пацієнтів з поліпозом носа Хоча загалом поліпоз носа виникає удвічі частіше в чоловіків, ніж у жінок, усе ж пропорція пацієнтів, які мають і поліпоз носа, і астму, удвічі більша в жінок, ніж у чоловіків. Жінки, які мають поліпи носа, в 1,6 разу імовірніше мають астму і в 2,7 разу – алергічний риніт. Частота астми дитячого віку у хворих з поліпами становить 3,5%. Це пояснюється тим, що астма у дітей найчастіше має атопічне підґрунтя, а в дорослих причиною астми частіше є неалергічні фактори.

Отже, астма та поліпоз носа дуже часто супроводжують одне одного. У хворих з астмою необхідна також і консультація отоларинголога для з’ясування стану порожнини носа на предмет поліпів, а у хворих з поліпозом носа необхідно скерувати на консультацію до пульмонолога для з’ясування стану нижніх дихальних шляхів.

Окремий вид назального поліпозу пов'язаний із непереносимістю аспірину (ацетилсаліцилової кислоти). Він отримав назву тріада Самтера або аспірінова тріада – назальний поліпоз, астми і непереносимість ацетилсаліцилової кислоти. Цю тріаду вперше описали Відаль (Widal), Абрамі (Abrami) та Лермуайє (Lermoyez) у 1922 році.

Хворі з непереносимістю аспірину мають прогресуючий перебіг захворю-

вання. Найімовірніше, синдром починається неалергічним ринітом. Приблизно через 5–10 років з’являються симптоми астми і непереносимості ацетилсаліцилової кислоти. Наявність поліпів виявляють переважно через

кілька років. При аспіриновій тріаді поліпи трапляються дуже часто, частіше є дифузними і складнішими для лікування.

Цікаво, що якщо батьки мають тріаду Самтера, то їхні діти частіше хворіють на поліпоз носа та синусит.

З огляду на складність і різноманітність патологій, проявом котрих є утворення носових поліпів, в основі сучасного лікування повинна бути вчасна і адекватна діагностика для визначення не тільки об’єму враження, але й причини, котра призвела до розвитку поліпів. На сьогоднішній день оптимальним методом лікування вважається комбінований, при котрому перед операцією і в післяопераційному періоді проводяться курси консервативного лікування, спрямовані на гальмування росту поліпів і переведення хвороби в неактивний стан. З хірургічних втручань перевагу віддають функціональній ендоскопічній ендоназальній малоінвазивній хірургії із максимальним збереженням неушкоджених структур. Надзвичайно важливим є післяопераційне ведення пацієнта і динамічне спостереження за ним протягом багатьох років. Вчасне проведення курсів протирецидивного лікування дозволяє запобігти проведенню повторних оперативних втручань.

Новий коментар

Name
Ел. пошта
Текст

Коментарі