ШУМ У ВУХАХ: СИМПТОМ ХВОРОБИ ЧИ СИГНАЛ ТРЕВОГИ?

Шум у вухах або тіннітус (походить від латинської назви «дзвеніти») – одна з найбільш частих скарг серед пацієнтів отоларингологічних кабінетів. Кожна п’ята людина час од часу чує шум у вухах, а кожна третій мешканець планети похилого віку страждає на постійні вушні шуми. З року в рік кількість людей, що звертаються до лікарів із подібною проблемою, зростає. Цікавим є факт, що вушний шум вкрай рідко турбує дітей і ніколи – людей з вродженою глухотою.

Вушний шум може турбувати постійно або ж з’являтися час од часу під час фізичних, емоційних, звукових навантажень і навпаки, у випадках цілковитої тиші. Інтенсивність шуму також суттєво різниться – від незначних неприємних відчуттів до надзвичайно сильного шуму, котрий позбавляє сну і працездатності, доводить до депресії та навіть спроб суїциду. Вважають, що саме через нестерпний вушний шум видатний голландський митець Ван Гог намагався відрізати власне вухо.

Суто з медичної точки зору, вушний шум не є захворюванням, це симптом, який може спостерігатися при чисельних захворюваннях, причому не тільки вуха, але й судинної і нервової систем, ендокринних залоз, хребта. Тому в пошуках спеціаліста, який би позбавив від нестерпного симптому, пацієнти відвідують отоларинголога, невропатолога, кардіолога, ендокринолога, травматолога та навіть щелепно-лицевого хірурга.

Попри безліч класифікацій вушних шумів найпростішим є поділ шумів на об’єктивні (організм чує звуки, які дійсно існують) і суб’єктивні (насправді акустичного подразнення немає). Щодо об’єктивних звуків – в певних обставинах людина починає чути рух власної крові в судинах (при цьому тонус і діаметр судин повинні бути змінені, як це буває при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, аневризмах), рухи хребта (при остеохондрозі), рухи головки нижньої щелепи при роботі щелеп (при артриті чи артрозі нижньощелепного суглобу), рухи відкриття слухових труб при умові наявності в них запального чи дистрофічного процесу.

При відсутності будь-якої хвороби людина може почути вушний шум, якщо її помістити в звукоізольовану камеру. В медицині це має назву «вислуховування тиші». Декілька хвилин цілковитої тиші дадуть змогу почути так звані «фонові звуки», які зазвичай ми не чуємо, оскільки вони маскуються більш інтенсивними подразниками. Зрозуміло, що «фонові звуки» буде краще чути людина із захворюваннями вуха, оскільки ефект маскування в таких випадках виражений слабше. Саме такий ефект «самопереслуховування» лежить в основі виникнення вушних шумів при захворюваннях вуха.

Існує надзвичайно тісний зв'язок вушного шуму і діяльності нервової системи. Річ у тім, що вухо – тільки периферичний орган слухового аналізатору, яке відповідальне за проведення звукової хвилі і трансформації її в нервові коливання. Далі ж отримана інформація у вигляді нервових імпульсів простує по провідним шляхам через різні ділянки головного мозку і наприкінці аналізується в корі. Тому патологічні процеси на будь-якому відрізку цього шляху (пухлини, аневризми, інфаркти, крововиливи тощо) можуть призводити до виникнення відчуття шуму у вухах. В таких випадках мова йде про суб’єктивний вушний шум, адже джерела подібного акустичного коливання насправді немає.

На своєму шляху акустичний сигнал, перетворений в нервовий імпульс, сприяє активації лімбічної системи, що відповідає за емоції (емоційні асоціації), та центрів вегетативної нервової системи, що активуються у випадках стресових ситуацій (асоціації виживання). Через це ми часто відчуваємо пульсацію і шум у вухах у випадках сильних емоцій та навантажень. Активація лімбічної системи надає емоційного забарвлення вушному шуму, котрий усвідомлюється як подразнюючий, нестерпний, такий, що супроводжується роздратованістю, занепокоєнням, стурбованістю, депресивними настроями. При цьому фіксація пацієнта на своїй явній чи уявній хворобі, намагання «дослухатися до себе», спроби контролювати вушний шум призводять до погіршення ситуації і зростання інтенсивності тіннітусу. Надзвичайно важливим для пацієнта є усвідомлення того факту, що шум – це звуковий феномен, а не об’єктивний симптом хвороби. Важливість такого переконання в багатьох випадках зумовлює успіх лікування. Тому лікування пацієнтів із вушними шумами часто знаходиться в колі діяльності невропатологів та психо-неврологів.

Отоларингологічний аспект лікування полягає в відновленні функції вуха. Дуже важливим моментом є вчасне слухопротезування пацієнтів із стійкою втратою слуху і вушними шумами. При цьому слухові апарати не тільки не протипоказані, але й надзвичайно корисні, адже посилюють об’єктивні звуки, які пацієнт з приглухуватістю чує погано, і тим самим маскують «фоновий шум». Крім того, сучасні слухові апарати оснащені так званими маскерами шумів, котрі виробляють музичні тони певної частоти з певною періодичністю і посилають їх у вухо пацієнта. Сам тон носій апарату не чує, але останній глушить фоновий вушний шум. Особливо актуальною є ця опція для пацієнтів, котрі страждають на нестерпний нічний вушний шум.

ЛОР-аспекти вушних шумів:

Найчастішою отоларингологічною причиною вушних шумів є нейро-сенсорна приглухуватість, коли в силу вікових, судинних змін, дії вірусів чи токсичних препаратів погіршується живлення рецепторних клітин внутрішнього вуха і частина з них гине. Шум при цьому захворюванні високочастотний і нагадує гудіння біля високовольтної лінії.

 Найсильніший вушний шум зустрічається при отосклерозі – остеодистрофічному захворюванні, при котрому вражається кісткова капсула внутрішнього вуха. Захворювання повільно прогресує і при відсутності лікування призводить до повної глухоти. Часте виявлення цього захворювання у видатних митців дозволило вважати отосклероз «захворюванням талановитих». Бетховен, Шуман, Ван Гог, Дарвін – ось далеко не повний перелік талановитих людей, що страждали від цієї недуги. На сучасному етапі вчасно проведене оперативне втручання назавжди позбавляє пацієнта недуги.

Найпростішою отоларингологічною проблемою вушних шумів є сірчана пробка. При цьому для позбавлення недуги достатньо всього-на-всього промити вуха. Вушні шуми при захворюваннях зовнішнього і середнього вух низькочастотні і описуються пацієнтами як шелест опалого листя, рух потягу тощо.